Україна переможе!
Насправді х#йло - поганий стратег. Незважаючи на його потуги підкорити Україну майже з 2004 року:
- ми перестали сумніватися та сперечатися щодо напрямку нашого геополітичного вектору - впевнено та швидко прямуємо до родини ЄС та подалі від рос імперії
- щодня доказуємо світу, що Україна є національною державою, в якій нація є найвищою цінністю
- значно більше говоримо та думаємо українською, а не російською
- носимо з повагою та радістю красивий та зручний український одяг і вчимося розшифровувати ДНК вишиванки
- стали більше довіряти один одному, розвиваємо транзитивну довіру - потужний волонтерський рух - чудовий приклад цього феномену. Вертикальну довіру до держави ще треба відбудовувати
- декомунізуємо та деколонізуємо літературу. Друкуємо та читаємо більше українських книжок, нове покоління вивчає науки вже по українським перекладам багатьох західних підручників, а не російських
- значно більше слухаємо українську музику; український кінематограф та анімація теж піднімаються з колін
- потихеньку вбиваємо в собі патерналістські цінності та більш починаємо сподіватися на себе, а не на партію, лідера, державу чи дядю
- наша армія стає дуже потужною та швидко переходить на західні військові стандарти та опановує західну зброю та амуніцію
- процес йде важко, але зі зброєю в руках ми доказуємо, що у нас немає «маленьких людей» - від нас дійсно залежить майбутнє країни
- почали вивчати українську історію, при чому не тільки у нас в країні - лекції про Україну та нашу історію стали популярними в провідних вишах світу. Намагаємось думати про створення окремих Ukrainian studies замість бути частиною russian/slavik/eurasian studies
- вимушено стали більш мобільними всередині країни та вимушено поїхали дивитися на світ навколо, зрівнювати його з нашим, навчатися чомусь новому та більше розказувати про Україну
- ця мобільність може стати важливим активом в майбутньому: завдяки їй вибиваються якісь регіональні стереотипи різниці, наприклад, між луганчанами та львівʼянами. Хтось, хто не повернеться, матиме шанс побудувати більш потужну українську діаспорянську модель в світі
- отримали власну помісну церкву, не звʼязану з московією
- перейшли на новоюліанський церковний календар та святкуємо Різдво одночасно з західним світом
- повертаємо українські імена та приналежність предметам мистецтва в провідних музеях світу, таким чином борючись з засиллям рос колоніалізму
- перестали залежати від рос газу та його транзиту
- не маємо вже впливу рос бізнесу та банків в Україні
- швидко перебудовуємо ланцюжки створення вартості та стандарти продуктів з пострадянських на європейські
В світі, який зараз швидко змінюється та фрагментується по-новому, наше ключове завдання складає в тому, щоб нові кордони Заходу пройшли по нашим східним кордонам 1991 року, а не по західним. Ми повинні стати частиною Заходу, а не Сходу. І все, що ми робимо з 2004 року, наближає нас до цієї мети.
Ми точно не стали великою Білоруссю без власної армії, без власного бізнесу, без значної частини культури, з переважно російською мовою, авторитарним режимом та без європейської перспективи. Повірте мені, ще навіть 10 років тому, в ці самі дні грудня 2013 року, коли ми стояли на Майдані, це було не так очевидно. Чи станемо ми частиною Європи зараз залежить тільки від нас.
Шлях ще довгий, але ми вже пройшли немаленьку відстань, і нам є чим пишатись. Шлях не буде простим, але шлях до себе, до своїх мрій не повинен бути і не буває простим.
Слава Україні!
Джерело: https://www.facebook.com/vladyslav.rashkovan