Короткий лікнеп про КНДР, Росію і Китай
Бачу в контексті останніх новин про північних корейців, які будуть вже фізично воювати за РФ, про загибель офіцерів армії КНДР та постійну військову співпрацю живе собі стійкий міф, що це все не КНДР. А що це все Китай і насправді снаряди це Китай, техніка це Китай тощо.
Так от. В чому автократії все ж суттєво відрізняються від розвинених демократій - вони не те щоб дуже довіряють своїм колегам, навіть якщо є ситуативними союзниками чи сталими партнерами. Точніше вони їх вважають зрадливими утирками, якими є самі.
Але для маленьких злобних диктатур найкращою моделлю виживання є балансування. Між великими диктатурами. Що і намагається зараз відновити Ин, наслідуючи своєму не менш конченому дідусю. І це Китаю не дуже подобається.
Існування режиму Кім Ір Сена з 1945 року залежало від успішного балансування між СРСР та КНР. Він майстерно витискав ресурси то з тих, то з інших. Якщо для Китаю КНДР була зручним буфером між ним і американськими військами, які стояли в Японії та РК, то для СРСР КНДР розглядався як інструмент тиску на КНР і додатковий плацдарм, який мав тиснути на Мао.
Кім - найстарший цією ситуацією вміло користувався. Бо тільки підтримка (вимушена) від двох диктатур могла дати йому легітимність будувати те саме безумне Чучхе, з культом особистості і викривленою економікою, яка крім зброї і всього для зброї нічого не виробляє.
Коли СРСР розвалився, а Китай пішов шляхом реформ підтримка КНДР різко скоротилася, а економічна модель не витримала. В підсумку - фізичний голод і кілька сотень тисяч трупів. Потім - перші реформи вже в КНДР, спільні економічні зони з Південною Кореєю і Китаєм, і якась там спроба нормалізації.
Але вона доволі швидко почала відкочуватися, бо зʼясувалося, що нормалізація загрожує крахом режиму. Тому довелося ультраконсервуватися. А на якусь касову різницю добити тему з ядерною зброєю.
Тут зʼясувалося, що з такими розкладами спиратися доводиться виключно на Китай і то обмежено. Ну або на доволі екстравагантні способи заробляти гроші: наркотрафік, хакерські атаки, торгівлю зброєю з сумнівними режимами або продаж у рабство (вибачте, аутсорсинг) власних громадян. Але залежність від Китаю зростала і зростала, а це не дуже подобається параноїдальним тоталітарним диктатурам.
Вторгнення Росії в Україну для КНДР - це ідеальна можливість диверсифікуватися. Чим Кім № 3 і скористався. Він може запропонувати РФ фактично всі свої ексклюзивні ресурси - запаси і виробництво зброї, хакерські послуги, майже безкоштовне мʼясо. А в обмін отримати політичну вагу у відносинах з КНР, їжу, паливо, деякі ракетні технології (що дуже лякає Японію і РК, а також напружує Китай). Враховуючи жалюгідність КНДРівської цивільної економіки, навіть мінімальні ресурсні вливання Росії є дуже суттєвими.
Глобально цей “союз” залишається старою доброю ситуативною співпрацею, яка є дуже типовою для КНДР. Режим Кімів активно співпрацював і з Сирією ще Хафеза Асада, і з Іраком Хуссейна, і з Іраном, і з Єменом часів першої громадянської війни.
Кім зараз демонструє Китаю, що він може брати гроші і їжу не тільки у Китаю. А у Росії немає особливого вибору. Крім КНДР та Ірану зброю їм взяти за дефіциту власних виробничих потужностей немає де. А обійтися меншою кількістю РФ не може. Бо її спосіб ведення війни дуже витратний по боєприпасам і людям.
В підсумку режим Кімів хоче продовжити існування і правління, зменшивши залежність від одного сусіду. Китай хоче підривати єдність демократій і використати для цього Росію, але не хоче пускати в “свою гавань”. Путінська Росія хоче використати Китай, але не потрапити в тотальну залежність від нього. Тож торгує з Індією. Індія не хоче, щоб Росія була у повній залежності від Китаю. США (і демократи, і республіканці) хочуть стримати Китай і по різному бачать роль Росії в цьому. Європа не знає чого хоче. А ми хочемо вижити. Так і живемо.
Оце все має вчергове нагадати, що світ дуже складний навіть в голові диктаторів. Не кажучи про демократії.
Джерело: https://t.me/ShrikeNews/17790