Китай - Африка: велика гра продовжується
Африканські лідери прибули цього тижня до Пекіна на саміт, який завершується завтра підписанням плану китайсько-африканських відносин до 2027 року.
Китайська політика активно критикується у більшості африканських країн через торговий дисбаланс і боргові проблеми, бо Китай жорстко навʼязує свої умови торгівлі і партнерства. Але африканські лідери активно шукають інвестицій для промислових і інфраструктурних проектів, підтримуючи зв’язки з Китаєм.
Китай теж намагається посилити свої позиції на континенті, щоб стримати амбіції своїх конкурентів - Європи, США, Японії.
Лідери африканських країн хочуть, щоб Пекін усунув торговельний дисбаланс. Наразі Китай скуповує африканську сировину, одночасно експортуючи промислові товари, що підриває внутрішнє виробництво в Африці. Дефіцит Африки в торгівлі з Китаєм складає наразі 64 млрд доларів. Ще серед гострих проблем - расизм китайських спеціалістів, корупційні скандали, контрабанда товарів, демпінгування цін на промислові товари.
Для Сі пріоритетом є мінімізація проблем з тими саме кредитами, які африканські позичальники не завжди можуть віддати. За останні 5 років Замбія, Гана, Ефіопія і ще десяток країн оголосили дефолт за боргами перед Китаєм або перебувають на межі цього. Ангола - друга нафтова країна континенту - винна Китаю близько 17 млрд, що становить 40% її зовнішнього боргу. З 2000 по 2023 рік китайські кредити Африці склали 182,28 мільярда доларів.
Раніше “дипломатія боргової пастки” виглядала як зручний інструмент для примусу країн Африки до співпраці. Наприклад, саме в якості плати за борги Китай взяв під контроль стратегічні порти в Шрі-Ланці, в Джибуті, міжнародний аеропорт і національну телекомпанію у Замбії. Це майже вдалося з портом в Момбасі (Кенія), а Танзанія вимушена була позичати грошей у Китаю ж, щоб викупити свій ключовий порт Багамойо. Але фінансові проблеми самого Китаю зробили таку політику подвійної пасткою.
Проте для збереження економічного і політичного впливу на Африку треба продовжувати кредитувати і інвестувати.
На саміті Сі пообіцяв виділити 360 млрд юанів (50 млрд доларів) на фінансову підтримку протягом наступних 3 років. Також Китай допоможе африканським країнам допомогу у випуску «панда-облігацій», деномінованих у юанях, на внутрішніх ринках Китаю. Фінанси Китаю вже виснажені кризою на ринку нерухомості, тому Пекін віддає перевагу більшій участі державних підприємств або інвесторів з приватного сектора.
Навіть боргові проблеми не заважають африканським лідерам вимагати від Китаю збільшувати участь у інфраструктурних і промислових проєктах.
Кенійський президент Вільям Руто активно розвиває співробітництво з США, щоб зменшити вплив Китаю. Але при цьому саме від Китаю Рута очікує допомоги у добудові залізниці Момбаса - Найробі до Уганди і далі вглиб континенту. Кенія також офіційно приєдналася до Азіатського банку інфраструктурних інвестицій, очолюваної Пекіном альтернативи Світовому банку.
Президент ПАР Рамафоса також закликав Пекін імпортувати більше товарів і будувати більше заводів, включаючи виробництво електромобілів і акумуляторів. Нігерія шукає інвестиції у виробництво та енергетичну інфраструктуру, Замбія хоче нових інвестицій у переробку міді і інших копалин, а також модернізації залізниці ТАЗАР, яка була побудована на гроші Китаю ще за Мао і поєднує Замбію і Танзанію.
Наразі позиції Китаю в Африці лишаються дуже сильними. Головні причини - активна політика останніх 20 років і те, що політика США в регіоні переважно зосереджена не на побудові співробітництва з місцевими урядами, а на боротьбі з впливом КНР.
Останніми роками США, країні Європи і Японія діють більш проактивно в ключових ресурсних регіонах. Так, вони хочуть створити альтернативний залізниці ТАЗАР шлях від “мідного поясу” до океану через Анголу. Якій допомагають вибратися з китайського боргового ярма.
Щоб мати успіх, стратегія США, Європи, Японії має стати більше “африканською”, ніж “антикитайською”.
Джерело: https://t.me/yb_ua/6199