Багато коментарів, дописів і сльоз на тему того, що цей світ зіпсувався, став надто жорстоким, несправедливим і на нашу війну реагує не як ми хочемо. А іноді навіть з коментарями “А ОТ РАНІШЕ Б”.

Так ось. Не було ніколи ніякого “РАНІШЕ Б”.

Концепт “права нації на самовизначення”, завдяки якому існує Україна і ще більше 100 національних держав - трохи старший за 100 років. Уявлення про етику і гуманізм у міжнародній політиці існують трохи більше 100 років, все ще дуже молоді і несталі. Принципу недоторканності кордонів, який намагається зламати Росія, ще менше років: його вперше більш-менш адекватно зафіксували у Статуті ООН 1945 року. 79 років назад.

Права і правила, норми і традиції в середині країн, імперій, спільнот могли встановлюватися і формуватися незалежно від того, якими були їх міжнародні уявлення про прекрасне.

Тому Бельгія могла вже бути розвиненою демократією і одночасно з цим її король міг влаштовувати найбільший задокументований до 20 століття геноцид. Або Британія могла бути розвиненою парламентською монархією і тримати практично без прав величезне населення Індії, дбайливо підтримуючи там феодалізм та кастову систему. Або з метою ствердження окупації влаштовувати геноцид зулусів та заганяти бурів у концтабори. Це я вже не кажу про прямі військові конфлікти. У цьому чудовому світі дуже органічно існували Російська імперія, потім СРСР.

Тільки дві світові війни і загальний ухил у гуманізацію (завдяки якому права людини за межами Європи в принципі стали важливою темою) дозволили почати дискусію, що у міжнародній політиці мають бути якісь правила, етичні норми і принципи.

І людство реально зробило багато для того, щоб карати за злочини проти людяності, не залишати геноциди без уваги, зменшити загальний обсяг агресивної і колоніальної практики.

Це дозволило звести кількість кривавих війн і геноцидів з регулярності “практично постійно” до ексцесів. Всюди крім Африки, де колоніальна спадщина і проведені кордони заклали надто багато конфліктів. Але світу, за великим рахунком, було начхати на Африку. Тому там і західні країни, і СРСР, і тепер от Китай “відтягувалися на повну”. Але навіть в Африці в останні десятиліття були і успішні проекти реальної деескалації, і поступової гуманізації.

Поточне загострення у світі, до якого нас штовхають з власних інтересів путінська Росія, КНР і аятоли в Ірані, це якраз величезний тест. Тест на те, що переможе. Паростки гуманізму, етики і правил у міжнародній політиці, які почали дуже поступово - з ривками і відкатами - стверджуватися з середини 20 століття. Чи звичайна для світу практика, коли міжнародна політика це “війна всіх проти всіх”, а всі союзи і правила взаємовідносин стоять на фундаменті сили і вміння балансувати. Де поняття колонія і буферна держава це політична норма, а не релікт.

І я навіть в цьому оптимістичний.

Я вже писав, що мій оптимізм базується на розумінні того, що все могло бути набагато гірше. З нашою війною все те саме. Від рівню дискомфорту і обмежень прав (у нас досі немає карткової системи, електрика в принципі є, а стандарти мобілізації дууууже далекі від Франції 1917) до міжнародної реакції.

Навіть погані і недосконалі санкції змушують Росію крутитися на сковорідці. А Китай і будь-яких інших партнерів оглядатися на можливий бан фінансової системи. Більшість гібридних режимів вимушені місцями допомагати Україні.

Я вже не кажу про те, що страх перед агресією штовхає і ту ж Індію, і Індонезію, і інших гігантів з клубу “рівновіддалених” до все більш широкого партнерства саме з Заходом. Якби вони не хотіли всидіти на двох стільцях. Бо РАПТОВО виявляється, що агресивні диктатури набагато менш надійний контрагент, ніж демократії.

Та і всередині демократій поки найбільшою проблемою залишається наймогутніша, яку реально трясе. Інші переважно консолідуються швидко і доволі ефективно. Навіть проти власних внутрішніх ультраправих друзів РФ та Китаю.

Джерело: https://t.me/yb_ua

Новости портала «Весь Харьков»