Отже, Грузія
Трошки контексту:
Грузія – парламентська республіка. Роль президента номінальна і постійно зменшувалась з 2011 р., наступного разу він буде обиратись парламентом. Вона стала такою за ініціативою Саакашвілі – він відпрацював 2 президентських строки, і хотів далі залишитись премʼєр-міністром. Смішно, що на початок правління він повноваження президента посилював.
Правляча партія з 2012 – Грузинська мрія. Її люблять називати проросійською чи копією Партії Регіонів. Це правда станом на 2024, але не 2012. Будучи в опозиції до Саакашвілі, вона позиціонувалась як прозахідна партія, за інтеграцію в ЄС і НАТО. Від партії Саакашвілі (Єдиний національний рух, ЄНР) відрізнялись таким:
1. Апелювали до простого грузина, балувались у божевільний соціальний популізм – замість неоліберала Саакашвілі, який «розпродав країну»;
2. Обіцяли судову реформу і демократизацію – замість авторитарного Саакашвілі, який «усіх пересаджав і катував в тюрмах»;
3. Виступали за мирну реінтеграцію окупованих територій – замість яструба Саакашвілі, який «піддався на провокації росіян і допустив війну».
Все це лягло на придатний ґрунт. Близько половини грузин працювали в державному секторі і або особисто потрапили під скорочення чи посадки, або в кожного в сімʼї був хтось, кого звільнили чи посадили. В тюрмах дійсно відбувався треш – підсилений опозиційними і російськими медіа, але не без реального підґрунтя. Війна стала для населення шоком, люди боялись її повторення, багато хто вірив, що її можна було уникнути, якби не Саакашвілі.
В іншому це була така сама проєвропейська партія, в яку увійшло багато людей із команди Саакашвілі, що пішли проти нього з різних причин. Так, там від початку було крило умовно спокійно налаштованих до росії людей. Ще було консервативне крило грузинських традиціоналістів. Але кістяк – це прозахідні політики, дипломати, бізнесмени, журналісти тощо. Ну і Каха Каладзе.
Саакашвілі і його команда з першого дня лякали грузин, що це окупаційна адміністрація і агенти кремля. Але пересічний грузин бачив інше: уряд Грузинської мрії підписав Асоціацію з ЄС, отримав безвіз, відкрив навчальний центр НАТО, і загалом мав, мʼяко кажучи, не гірший послужний список в євроінтеграції, ніж попередники.
Але звісно жодна з обіцяних реформ не була реалізована. Більшість патріотичних політиків рік за роком з різних причин покидали ГМ. З кожним роком вони робили все більше антизахідних і проросійських кроків. До 2022-го вона остаточно оформилась у те, чим є сьогодні (останні вибори були в 2020).
Сьогодні – це Партія регіонів. Вони тупо цитують російську пропаганду. Наприклад, премʼєр називав опозицію фашистами – при тому що в Грузії цей дискурс взагалі неприродній, для них більш демонізовані персонажі, наприклад, монголи. Тобто вони навіть не вичитують кремлівські темніки.
Але ані в 2012, ані в 2016, ані в 2020 (роки виборів) вони мали багато аргументів, щоб це заперечувати і відбиватись від критики.
Протестів за ці роки було дуже багато з дуже різних причин. Повʼязаних з росією – теж, але я би виділив три:
1. 2019 р. – російський депутат-комуніст Гаврілов приїжджає в Тбілісі і сідає в крісло спікера парламенту, щоб провести засідання «Міжпарламентської православної асамблеї». Люди увірвались у парламент і нахєр його звідти вигнали. До речі, від нас там тоді був Новінський.
2. 2023 р. – ГМ намагається проштовхнути закон про іноагентів. Люди вийшли на вулицю, побились з поліцією, закон відкликали.
3. 2024 р. – те, що ви бачите зараз.
Парадоксально, але грузинська влада помітно контрастує з суспільними запитами. За всіма соцопитуваннями, 85-95% грузин підтримують Україну, вважають росію ворогом, виступають за ЄС і НАТО. Уряд усе робить тупо протилежно соціології. До 2022 був простір петляти, а після вторгнення цей контраст став надто разючим. За соціологією, владу ненавидять. Але вона все одно домінує.
Як їм вдається триматись?
1. Аполітичність і пасивність більшості населення. Адмінресурс, гречка, фальсифікації, прямий підкуп, величезна кількість бюджетників – запорука високих результатів.
2. Розʼєднана і імпотентна опозиція. Саакашвілі і його нащадків ненавидять так само, як владу, подекуди ще більше. Люди не хочуть повернення в його часи. А іншої політсили, що може зрівнятись за рейтингами, нема. Було декілька спроб створити третю силу – не вдалось.
Наскільки виправданий такий хейт Саакашвілі – питання дискусійне. На мою думку, він перебільшений. Дуже великий вплив російської і владної пропаганди, що часто одне й те саме. Але факт є факт: половина населення категорично його не сприймають, половина – обожнюють ледь не до рівня сектанства. Нейтральних чи поміркованих мало.
Важливо, що всі найбільші протести – позапаратійні. Коли протест намагаються організувати партії – вони завжди провалюються. Коли це роблять громадські спільноти чи, наприклад, студенти, які в останні рази – це потужний рух, який трясе всю країну і збиває зашкварні рішення.
Чим нинішня ситуація унікальна?
Грузинська мрія ЗОВСІМ відірвалась від реальності. Непристойно відірвалась. Минулого року вони уникли масових безпорядків тим, що відкликали законопроект про іноагентів. А цього разу дістали рівно те саме і вперто йдуть до кінця.
Чому саме зараз, напередодні виборів?
Оце складно сказати. Моє пояснення просте: вони бояться і хочуть максимально закрутити гайки до, а не після виборів. Скоріш за все, на них тиснуть із кремля.
В тому, що вони роблять, дуже мало раціонального. Це тупо зараз невигідно. Але вони на це йдуть і роблять одну помилку за іншою. Через це ситуація дуже динамічна і я не знаю, чим може закінчитись.
Абсолютно всі оглядачі і критично налаштовані до влади громадяни очікували масових протестів під час виборів, тому що всі сприймають як аксіому, що ГМ піде на фальсифікації. Можливо, вони хочуть силою подавити протестний потенціал зараз, щоб потім вибори проходили в іншій атмосфері.
Виглядає так, що влада обрала дотискать і розганять. Це неймовірна дурість, тому що грузини схильні до активної непокори. Грузинський протест – не білоруський і не російський. Але влада діє за білоруським і російським сценарієм. Це так не працює.
Я не знаю, чи можливе зараз, у короткій перспективі, повалення Грузинської мрії. Дії суспільства будуть прямо пропорційні діям влади: більше насильства правоохоронців – більше насильства від громадян; більше репресій – більше людей на вулицях; більша нахабність влади – більша радикальність протесту. На Кавказі це працює так.
Тому якщо влада не відступить, то народ навряд чи це зробить. В силовий розгін і затоплення протесту в крові я теж не сильно вірю, бо в Грузії не такий потужний силовий апарат, як в Білорусі.
Словом, ситуація для влади дуже погана. Я не уявляю, як вони збираються з неї виходити і що будуть робити на виборах (якщо доживуть до них).
Тут повернімось до опозиції: єдина альтернатива – це люди Саакашвілі і деякі менші партії в форматі коаліції. Якщо вони стануть владою, то це означатиме три речі:
1. Грузія повернеться на справжній проєвропейський, проукраїнський і антиросійський шлях. Звісно, другий фронт в Абхазії не відкриють. Але можуть, наприклад, стягнути туди війська і тримати в напрузі.
2. Грузинська мрія буде розбита. Вона не існуватиме поза владою. Іншої проросійської сили на цьому полі схожої ваги не очікується.
3. Це буде влада без всенародної підтримки, оскільки несприйняття Саакашвілі критичне. Скоріш за все це буде перехідний уряд на 2-3-5 років, після якого нарешті кристалізуються нові лідери (зміниться покоління і буде простір для нової опозиції).
Грузинську мрію може врятувати згасання протестів з різних причин, неспроможність опозиції схопити політичну ініціативу або поступки. Протести, думаю, не згаснуть, поки не буде внятного результату. Опозиція скоріш за все зорганізується, бо в неї тупо немає вибору. Поступки – залежать від тактики влади. Поки що вона виглядає божевільною.
Якось так. Я на половину грузин, мій тато з Батумі, і я переживаю за Грузію майже як за Україну. Мені дуже болить що роблять з нею ці підораси, і мені неприємно бачити, як псується ставлення українців до Грузії. Хоча я і розумію, що це багато в чому справедливо.
Давайте просто побажаємо протестувальникам успіхів, а владі – ще більше помилок і безумства. Грузинська влада заслужила на повалення, ганьбу і тюремні строки. А Грузія заслужила на демократичне, вільне, європейське майбутнє.
Джерело: https://t.me/notevskyi/255