3 серпня 1775 року імператриця Єкатєріна II ліквідувала Підпільненську січ
3 серпня 1775 року московська імператриця Єкатєріна II видала маніфест, яким оголосила про ліквідацію Підпільненської січі, звинувативши запорожців у захопленні та присвоєнні чужої власності та намаганні створити незалежне управління.
Січ була повністю зруйнована, її майно і архіви — вивезені у Петербург, а територіальні володіння козацтва були приєднані до Новоросійської губернії зі столицею у місті Кременчук. Частині козаків вдалось врятувались втечею до Османської імперії, де вони у 1792 році в дельті Дунаю заснували Задунайську січ.
Перші відомості про появу козаків у низів'ях Дніпра датуються кінцем XV століття. Орієнтовно з 1530-х років вони стали об'єднуватись в т. зв. коші, військові табори під управлінням виборних отаманів. У 1556 році староста канівський та черкаський Дмитро Вишневецький збудував на дніпровському острові Мала Хортиця дерев'яно-земляний замок, який проіснував два роки в якості форпосту для його нападів на татарські і османські фортеці в пониззі Дніпра. Збудований Вишневецьким замок прийнято вважати прототипом козацького укріплення 60-70-х років XVI століття на острові Томаківка, яке отримало назву Томаківська Січ.
Протягом двох наступних століть на Дніпрі виникло ще шість січей, які отримували назви за місцями їх розташування. Коли восени 1708 року гетьман Іван Мазепа відкрито виступив проти московського царя Петра І у Північній війні, центром запорозького козацтва була Чортомлицька Січ. Попри особисту неприязнь кошового отамана Костя Гордієнка до Мазепи він підтримав виступ гетьмана, за що Чортомлицька Січ була зруйнована московськими військами у травні 1709 року. Після поразки під Полтавою деякі запорожці пішли на південь й в 1710 році заснували Кам'янську Січ, яка через рік також була зруйнована московитами, після чого Гордієнко разом із запорожцями перебрався на територію Кримського ханства і у гирлі Дніпра заснував Олешківську січ.
Коли влітку 1733 року козаки виступили на боці Туреччини у черговій війні проти Москви, їм була передана грамота імператриці Анни Іоановни про помилування за умови переходу в російське підданство. За підписаним наступного року Лубненським договором Запорозьке козацтво визнало протекторат Москви і зобов'язалось охороняти південні кордони РІ у Північному Причорномор'ї та Приазов'ї — Олешківська січ була зруйнована і центром Запорозького козацтва став півострів у місці впадання ріки Підпільної у Дніпро.
З Підпільненської (Нової) січі запорозьке військо брало участь у двох російсько-турецьких війнах. Запорозьку січ, на думку Москви, втрачала функцій бастіону проти турецько-татарської експансії. Та після ліквідації в 1764 році полково-сотенного устрою Слобожанщини, залишалась єдиною автономною самоврядною територією України.
Отримавши від імператриці Єкатєріни II практично необмежені повноваження для освоєння і розширення т.зв. Новоросії з центром у Кременчуку, князь Потьомкін віддав наказ військам генерала Петра Текелія, які у червні 1775 року поверталися з турецького походу, повністю зруйнувати Підпільненську Січ, а все майно та козацькі архіви вивезти до Петербурга. Незважаючи на те, що кошовий отаман Петро Калнишевський відмовився оборонятись, він разом із старшиною був заарештований.
3 серпня 1775 року імператриця Єкатєріна II видала маніфест, яким офіційно оголосила про ліквідацію Запорозької Січі.
Кілька тисяч козаків врятувались втечею на Буг, звідки з дозволу султана Османської імперії перемістились спочатку в пониззя Дністра, а в 1792 році — в дельту Дунаю, де виникла Задунайська Січ. Частина запорожців переселилась на Кубань, частина — на Азовське узбережжя, а решта залишилась в Туреччині, де у складі Козацького легіону під проводом Михайла Чайковського, пра-правнука гетьмана Івана Брюховецького, востаннє воювала проти Москви у Кримській війні 1853-56 років.
Джерело: https://t.me/istoriya_ukrainy/9113