28 листопада 1970 року була вбита Алла Горська - українська правозахисниця та художниця
Тайна її смерті була розкрита лише через декілька десятиліть.
Під час хрущовської “відлиги” почала потроху оживати українська культура, й Алла енергійно влилася в процес національного відродження, як і молоде покоління творчої інтелігенції Києва початку 1960-х рокiв. Найпершим кроком стало освоєння української абетки, після – спілкування виключно солов’їною.
Горська, разом із Василем Симоненком та Лесем Танюком заснувала клуб творчої молоді “Сучасник”, який згодом перетворився на осередок національно-культурного життя. Завзяті однодумці публічно відзначали Шевченківські свята. У день перепоховання Кобзаря – 22 травня 1963-го – разом із добровольцями організували покладання квітів до його пам’ятника. Відтоді ця хода стала традиційною для патріотично налаштованої української інтелігенції.
Але тодішній владі такий прояв націоналізму не сподобався й імена всіх учасники потрапили на олівець до відповідних органів.
Діяльність “Сучасника” не обмежувалася літературними вечорами. Алла разом із Василем і Лесем віднайшли місця поховання тисяч замордованих енкаведистами людей (Биківня, Лук’янівське та Васильківське кладовища). Про знахідку відразу заявили до Київської міської ради.
До 150-річчя Тараса Шевченка (1964) ректорат Київського університету замовив Горській вітраж “Шевченко. Мати” із підписом: “Возвеличу малих отих рабiв нiмих, я на сторожi коло їх поставлю слово”. Вітраж було встановлено у Червоному корпусі вишу.
Це викликало неабияий резонанс, компартія терміново скликала комісію, яка кваліфікувала розпис як “ідейно ворожий, глибоко чужий принципам соціалістичного реалізму”. Вітраж зруйнували. Горську виключили зі Спілки художників.
У 1965 році Україною прокотилася чергова хвиля репресій, і багато друзів Алли потрапили до в’язниці. Уже в грудні вона написала заяву прокуророві УРСР, в якій засуджувала арешти й називала їх неправомірними.
Незабаром Горська сама потрапила до рук кадебістів, щоправда, як свідок. З нею проводили “профілактичні бесіди”, погрожуючи, намагалися залякати Аллу, щоби вона свідчила проти арештантів. Та зламати жінку не вдалося.
Сім’ї репресованих художниця підтримувала морально, збирала для них гроші. Сама листувалася з політв’язнями. Дисиденти, які поверталися з таборів, одразу шукали допомоги в Алли.
17 листопада 1970 року в Івано-Франківську відбувся суд над учасником націоналістичного руху Валентином Морозом. Горська, яка мала свідчити, відмовилася, а разом із нею – Вячеслав Чорновіл, Іван Дзюба та Богдан Антоненко-Давидович. Мороза засудили до 14 років таборів. Алла категорично не погоджувалася з вироком і написала протест проти суворого покарання.
28 листопада вона поїхала до Василькова, щоб забрати у свекра швейну машинку. Але додому так і не повернулася. Її чоловік, художник Віктор Зарецький забив на сполох наступного дня й вирушив за дружиною. Але батьківська хата стояла замкненою, і вдома нікого не було. Викликані міліціянти відмовились ламати двері.
29 листопада знайшли тіло батька Зарецького на станції Фастів-2 прямо на залізничній колії з відрізаною головою. І тільки три дні по тому, 2 грудня, міліція відімкнула двері в хату й виявила у підвалі труп Горської. Життя художниці обірвав точний удар ззаду по голові. Хто і навіщо вбив жінку, а потім ще й затягнув у льох?
Слідчі швидко знайшли відповіді на ці запитання – свекор, через особисту неприязнь, взяв і вбив невістку, а потім і сам кинувся під поїзд. Кримінальну справу за місяць закрили. Слідчим було байдуже, що Іван Зарецький був старенький і навіть швейної машинки привезти не міг, бо був заслабкий. А тут – сокирою забив невістку, перетягнув тіло в підвал і, пройшовши декілька кілометрів, покінчив із життям.
Попрощатися із Аллою Горською прийшло багато її друзів. І похорон перетворився на мітинг проти комуністичної влади. Україною ходив поголос, що жінку вбили кадебісти за дорученням влади. Біля могили художниці з промовою виступили Євген Сверстюк, Василь Стус, Іван Гель, Олесь Сергієнко. Невдовзі всі вони були заарештовані.
Лише 38 років по тому Галузевий державний архів СБУ розсекретив так званий Фонд 16, який містив документи, що мають стосунок до справи про вбивство Алли Горської (чимала частина матеріалів була знищена в 1990 році). Документи опрацював і у 2010 році опублікував син Алли Горської, мовознавець, культуролог і дослідник творчості батьків Олексій (Олесь) Зарецький. Матеріали неспростовно доводять, що вбивство правозахисниці було сплановано і організовано тодішньою владою.
Джерело: https://www.facebook.com/Dmitriy.Chekalkin