Україна прощалась із композитором, поетом, співаком Володимиром Івасюком. Незважаючи на протидію з боку компартії і комсомолу, які вигадали того дня у Львові різні заходи у навчальних закладах та на підприємствах, люди прибули з різних міст, щоб провести в останню путь митця. Декому з них довелося відповісти потім за свою участь у церемонії. Автора пісень «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори» та інших поховали на Личаківському цвинтарі.

«Людей тут було дуже багато. Люди стояли по балконах, на дах вилізли, сиділи на деревах. Люди збурились, коли до будинку Володі приїхала машина від консерваторії, «ЗІЛ», з бортами. Чув, як люди говорили: «Ми його на руках понесемо», – пригадує день 22 травня 1979 року друг, шваґро Володимира Івасюка, фотограф Любомир Криса.

Тисячі людей прийшли до будинку, де в квартирі рідні прощались із Володимиром. 24 квітня композитору зателефонували і він пішов з дому, так більше не повернувшись туди живим. 18 травня повішене тіло митця знайшли у лісі під Львовом, на території військової частини.

Похорон Володимира Івасюка перетворився у масову акцію. Домовину з тілом композитора друзі несли на раменах: від будинку до могили. Вздовж дороги стояли люди, тримаючись за руки. Серед тих, хто приїхав попрощатись із улюбленим митцем, був стриянин, бард Зиновій Медюх.

«Я був студентом у технікумі, і кілька колег поїхали у Львів на похорон. У Стрию на вокзалі міліція не пропускає, ми мали футбольні емблеми «Карпат», якраз тоді був матч. Якось нас впустили, квитки були лише до Миколаєва, ходили з вагона у вагон. У Львові на вокзалі повно міліції, затримували групи людей. Ми якось пройшли. Людей було так багато, що не можна було контролювати процес, весь центр – маса людей. Ми пішки дійшли до цвинтаря», – розповів Зиновій Медюх.

Люди провели композитора багатоголосним співом «Чуєш, брате, мій». Після похорону багато осіб залишились без роботи, потрапили за ґрати. Біля могили Івасюка цілодобово чергували працівники КҐБ, вони стежили, хто приходить, спалювали записки, які люди залишали. Кілька разів могила митця була сплюндрована, горіла.

Понад сто пісень, зібрані й оброблені народні пісні, музика до вистав, камерні твори залишив після себе 30-річний Володимир Івасюк. Від часу поховання митця його творчість була неофіційно заборонена. Друзі, попри це, виконували його пісні, і «Червона рута», «Водограй» звучали на концертах і в помешканнях.

Попрощатись із композитором приїхали люди не лише із Львівщини, але й всієї України. Шанувальники Івасюка вигадували різні історії, щоб лише потрапити у Львів. На вокзалі, автостанціях, вулицях – міліція і кадебісти. Вони все робили, щоб затримати на якийсь час якомога більше осіб, щоб ті не потрапили на похорон. Львівські таксисти не брали грошей за проїзд, а львівські музиканти ввечері відмовились грати у ресторанах міста. Це був день жалоби. Дорога від помешкання Володимира до Личаківського цвинтаря була встелена живими квітами. Комуністи боялись, що похорон Володимира Івасюка може перерости у бунт.

На сьогодні вже офіційно Генпрокуратура повідомила, що вбивство талановитого 30-ти річного Володимира Івасюка організували агенти КҐБ. Однак для родини це не було жодною новиною. Але тодішні працівники КҐБ мають реальні імена і, вочевидь, дехто живий досі з тих, хто спланував і реалізував убивство митця. Донині жодне ім’я не розголошене. Натомість кримінальна справа Володимира Івасюка щоразу за роки Незалежності ставала меншою за обсягом.

КаҐеБісти зачистили сліди у справі Івасюка, переконані рідні. Але не змогли стерти пам’ять про нього ніколи, а його пісні донині популярні й ніхто в Україні не перевершив Володимира Івасюка. Вічна пам'ять метру!

Джерело: https://t.me/c/1475496872/8573

Новости портала «Весь Харьков»