18 травня 1944 року комуністична влада розпочала операцію з депортації кримських татар з Кримського півострова
Протягом 18-20 травня людей викидали з домівок і насильно вивозили у віддалені регіони СРСР без права повернення. О 3 годині ранку 18 травня співробітники НКВД, яких до цієї справи було залучено 32 тис, вдиралися в будинки, виділяли на збори від кількох хвилин до півгодини і зганяли людей. Протягом 2 днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід. Для перевезення яких було використано 67 ешелонів. За ці дні депортовано понад 180 тис. кримських татар.
При переїзді загинули близько 8 тисяч людей, більшість з яких - діти і літні люди. Найпоширеніші причини смерті – спрага і тиф.
Останній ешелон з депортованими прибув до Узбекистану 8 червня, частина кримських татар в дорозі загинула.
За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% всіх депортованих. Серед померлих за перший рік майже половина – діти до 16 років.
Переважну більшість кримських татар перевезли до так званих спецпоселень – оточених воєнізованою охороною, блокпостами і огороджених колючим дротом територій, які скоріше нагадували трудові табори, а не поселення мирних людей. Приїжджі були дешевою робочою силою і їх використовували для праці в колгоспах, радгоспах і на промислових підприємствах.
4 липня 1944 року, НКВД офіційно поінформував Сталіна про те, що спецоперація “переселення кримських татар” завершена.
14 липня 1944 року до Криму дозволили переселитися 51 тисячі людей, переважно росіян. Їм надали для проживання опустілі оселі кримських татар.
30 червня 1945 року радянська влада скасувала автономію Кримської АРСР і приєднала Крим до Російської РФСР.
У 1948 році Москва визнала кримських татар довічними переселенцями. Тих, хто без дозволу НКВД виходив за межі свого спецпоселення, наприклад, щоб провідати родичів, наражалися на небезпеку 20-річного ув'язнення. Такі випадки траплялися.
Протягом 1950-х і 1960-х років татари боролися за своє право повернутися на історичну батьківщину, в тому числі за допомогою демонстрацій в узбецьких містах. У 1968 році приводом однієї з таких акцій став день народження Леніна. Влада відповіла силою і розігнала мітинг.
Політичні акції кримських татар привели до ще одного політичного успіху. 5 вересня 1967 року Президія Верховної Ради СРСР видала Указ “Про громадян татарської національності, які проживали в Криму”, який скасовував звинувачення в зраді кримських татар, проте проголошував нібито повне укорінення кримських татар в Узбекистані.
Поступово кримським татарам вдалося домогтися розширення своїх прав. Проте неформальна, але від цього не менш сувора заборона на їхнє повернення до Криму, діяла аж до 1989 року.
У 2006 році курултай кримськотатарського народу звернувся до Верховної Ради з проханням визнати депортацію геноцидом. У 2015 році Верховна Рада України визнала депортацію кримськотатарського народу у 1944 році геноцидом. 245 депутатів підтримали відповідне рішення. 18 травня встановлено як День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Окремою поправкою засудили сучасні утиски кримських татар.
Джерело: https://t.me/c/1475496872/8548