Сім років тому 24 січня 2015 року підконтрольні Росії бойовики "ДНР" на чолі з ватажком Олександром Захарченком обстріляли мікрорайон "Східний" в Маріуполі

На околиці Маріуполя мікрорайон "Східний" розташований на буквально за 10 км від фронту. Тут зараз стоїть меморіал на честь жертв обстрілу: тоді загинуло 29 людей, поранено 92 громадян, серед загиблих та поранених родини, діти, підлітки.

Пресцентр штабу ООС опублікував спогади очевидців: тих, хто опинився в самому пеклі подій, і людей, які перші прийшли на допомогу постраждалим, передає Depo.Донбас.

Ірина Васильовна, мешканка мікрорайону "Східний". Її будинок розташований одним з перших з боку фронту.

Я якраз нещодавно прокинулася та підійшла до вікна, щоб відкрити його, аби провітрити помешкання. І відчула жахливий гул, побачила, як в прямому сенсі цього слова горить земля, сипалися вікна в інших помешканнях… Горіло все навколо! Звісно, я ніколи такого не бачила, тому й не розуміла, що відбувається – відчуття були дуже дивні: і зацікавленість, і страх… Я розбудила чоловіка зі словами – "Прокидайся, я не розумію, що діється навколо.Чому будинок ходить ходуном, чому сипляться вікна?". І тут до мене почало доходити – це обстріл. Я пригадала, що у меншому ступеню ми це відчували, коли під час попередніх атак бойовиків постраждала заправка та блок-пост неподалік нас. Чоловік скомандував встати у міжкімнатний проміжок, як це робиться під час землетрусу – аби вберегтисявід осколків скла й снарядів. Коли закінчився обстріл, ми вирушили на вулицю. Бачили, що навколо горять автівки – їх було дуже багато, дорога була засипана склом. Ми буквально бігли по ньому. На диво, громадський транспорт рухався – ми заскочили у перший тролейбус, адже до власної машини боялися бігти. Додому повернулися лише за тиждень… Було надзвичайно страшно…

Альбіна Львутіна, журналістка:

В ніч з 23 на 24 січня 2015 я ночувала у друзів на "Східному". Крізь сон я почула, як у шафі тремтів посуд. Відкривши очі, побачила, що люстра розкачувалася з боку в бік. Перша думка була про землетрус. Остаточно прокинулася, коли коливання будівлі збільшилися та було чутно звуки пострілів. Тоді я зрозуміла, що це обстріл… Тільки-но я встала з ліжка, на місце, де я спала, висипалося скло з вікна поруч – чи то у підвал, чи то у перший поверх будинка влучив снаряд і вікна повилітали від ударної хвилі. Тільки тоді я зрозуміла, якій небезпеці піддаюся. Я схопила плед та телефон, вибігла в коридор, прокричала друзям сховатися якомога далі від вікон, лягти на підлогу, прикрити голови та чекати на закінчення обстрілу. Напередодні ми якраз випустили сюжет, як врятуватися під час артилерійського обстрілу – це мабуть був знак. Обстріл тривав близько 40 секунд – в той момент я зрозуміла вислів – все життя пронеслося перед очима…

Перші думки були про моїх батьків – я нечасто сказала, що їх люблю, потім пригадала сестру, родичів. Я подумала, що тільки закінчила університет, і навіть ще не отримала диплом – я ще не побудувала кар’єри! Я тільки розпочала відношення з людиною, який в подальшому став моїм чоловіком – мені зарано вмирати! А потім я опанувала себе – пригадала, що я журналіст, витягла телефон та почала фіксувати все, що відбувалося, на камеру. в квартирі стояв смог та туман з пилу, відчувався присмак та запах пороху, Як тільки все стихло, ми вирушили сходами з будинку. Пригадую картину, яку побачили, коли вийшли на вулицю – навколо все горить, лежать тіла або залишки тіл – всі вони йшли того ранку по якихось життєвих справах і їхнє життя ось так обірвалося за лічені долі секунд… Стояв хаос, паніка… За кілька хвилин мені зателефонували з роботи і сказали починати працювати – фіксувати на камеру цю трагедію. Мені тоді прийшлося відключити всі емоції та включити професіоналізм.

Я була першим журналістом на місці і ми зробили унікальні кадри. Ніколи не забуду, як прямо на дорозі біля тіла якоїсь жінки впав на коліна чоловік і плакав. Біля нього знаходився поліцейський, який намагався встановити особу загиблої. Той чоловік у цивільному тоді сказав, що то була його мама… Вона зранку вийшла на ринок і загинула від того, що поблизу неї розірвався снаряд – вона не мала шансів залишитися живою… Багато з того, що ми знімали, тоді потрапити на російські канали – звісно, інформацію вони перекрутили. Минуло з того моменту вже майже 7 років, але ця травма й досі живе у мені… На "Східному" живуть мої родичі, коли я приїжджаю до Маріуполя, навіщаю їх. І проходячи вулицями мікрорайону й досі відчуваю жах і страх. Це залишиться зі мною назавжди. А ще кожну річницю мама мене вітає з другим днем народження і дякує за те, що я вижила…

Світлана, директорка школи, яка була зруйнована під час обстрілу "Східного"

У нашому закладі по суботах проводилися заняття "Школи майбутнього першокласника". 24 січня 2015 року видався саме на суботу. У будівлі школи знаходилися діти, які прийшли на підготовчі заняття, а також ті, хто ходив у спортивні секції та гуртки. Ну, і звісно, викладачі. В той день зранку я поспішала на роботу. Обстріл застав мене якраз на шляху до школи – він розпочався приблизно о 9.20. Я побачила, як прямо на мене летить ракета і впала на землю ногами у бік снаряду. Мене ніхто цьому не навчав, це відбулося на рівні інстинкту. Скільки я так лежала, не пам’ятаю... Потім, коли ми вже відсиджувалися в підвалі, у побутовому магазинчику поблизу почали вибухати балончики під тиском і склалося враження, що обстріл розпочався знову.

Коли небезпека минула, я пішла до школи. Один снаряд ліг поряд зі школою – згоріла автівка колеги, другий розірвався на футбольному полі, третій – у внутрішньому подвір’ї навчального закладу. В будівлі не залишилося жодного цілого вікна, деякі двері були вивернуті. Царила паніка, крики, плач, батьки шукали своїх дітей. На щастя, в цьому хаосі постраждав лише один учень, і то легко – його трохи порізало склом. Після обстрілу люди тоді масово лишали місто – з 1100 учнів близько 500 осіб забрали документи. Я теж виїхала з Маріуполя, але за три тижні повернулася – саме тоді розпочалися заняття. Але ще рік, дорогою до школи, відчувала страх…

Дмитро, старший пожежний рятувальник:

24 січня 2015 року я перебував на чергуванні. Моя частина знаходиться буквально в кількох кілометрах від епіцентру трагедії, тому ми почули звуки снарядів, що розривалися, хоча до кінця не зрозуміли, що відбувається. Вже за лічені секунди після першого вибуху до пункту зв’язку частини надійшов перший виклик, в якому ми отримали інформацію про обстріл. У складі відділення вирушили на місце пригоди. Ми до останнього не розуміли масштаби трагедії, допоки на своєму шляху не побачили палаючі потрощені авто, від яких підіймався чорний дим, зруйновані будівлі. Але найстрашніше було бачити на вулицях людські жертви – тих, кому було вже не допомогти… На місці вже ми оцінили масштаби роботи, викликали допомогу та приступили до тушіння пожеж, розбору зруйнованих конструкцій. І хоча ми отримували інформацію, що під уламками можуть знаходитися люди, нам пощастило – жодного випадку не підтвердилося. Одним з постраждалих об’єктів була школа, до подвір’я якої потрапив снаряд. Вразило, що у будівлі не залишилося жодного цілого вікна або дверей. Все знесло ударною хвилею. Це було якесь диво, що ніхто не постраждав… На "Східному" ми працювали із самого ранку до пізньої ночі. На базу повернулися близько опівночі, але до кінця зміни ще кілька разів вирушали туди. Що ми тоді відчували? Під час виконання службових обов’язків і раніше приходилося стикатися з різними жахіттями людського нещастя, але навіть у нас в той момент виникали панічні настрої. Але ми розуміли, що треба включати всю холоднокровність і діяти…

Анна, фельдшер Обласного центру екстреної медицини та медицини катастроф Маріуполя. Брала безпосередню участь в наданні допомоги людям, які постраждали під час обстрілу мікрорайону "Східний".

Виклик ми отримали близько 9.30 години ранку 24 січня 2015 року. Під час слідування до епіцентру подій чули вибухи, навколо горіли будинки, автівки, а найстрашніше – навколо лежали тіла загиблих, багато тіл… Люди по вулиці бігали в паніці, поводилися неадекватно, плакали, тягнули до нашого транспортного засобу руки. Ми отримали виклик на адресу зруйнованого будинку – прийшлося постраждалого чоловіка виймати з-під завалів у під’їзді. В нього було поранення грудної клітини – ми це побачили вже коли забрали його до карети швидкої допомоги. Він жалівся на біль в грудині, а коли ми розрізали одяг, пересвідчилися, що ситуація дуже серйозна. Він був дуже тяжкий, не знаю, чи вижив… Поки ми звільнили цього чоловіка, поки донесли – в нашу машину вже підсіли 7 або 8 осіб з різними видами пошкоджень – і переломи були, і осколкові поранення, і порізи. Всіх прийняли, всім надали допомогу, відвезли до Центру первинної медико-санітарної допомоги. Я працювала взагалі без якихось емоцій – просто не було часу думати про те, що я відчуваю. Потрібно було робити свою роботу – єдине, що було в голові.

Потім ще кілька разів поверталися, аби забрати поранених, а далі вже з Центру первинної медико-санітарної допомоги розвозили людей по лікарнях, зокрема і в сусідні області. Запам’яталася трирічна дівчинка Мілана, яку ми перевозили до дитячої лікарні. Під час обстрілу її мама загинула, прикривши малечу своїм тілом, а дитина отримала таку травму ніжки, що її прийшлося ампутувати. Міланка була взагалі не в адекваті – плакала, кричала, кликала маму, ще не розуміючи, що вона до доньки не прийде… Жах!

Заступник начальника Обласного центру екстреної медицини та медицини катастроф Маріуполя Андрій Кононов:

Перші виклики диспетчерська отримала буквально через кілька хвилин після обстрілу – о 9.25. Люди в паніці кричали, що потрібна допомога, що на вулиці багато поранених, багато крові, відірвані кінцівки, спотворені тіла. За кілька хвилин ми отримали близько сотні таких дзвінків. Ми прийняли рішення зібрати максимальну кількість бригад та направити їх до епіцентру катастрофи. Спочатку туди виїхало 10 карет швидкої допомоги, але, по мірі того, як звільнялися інші бригади, вони теж слідували на "Східний". Загалом в епіцентрі події була задіяна 21 бригада, які кілька разів поверталися до місця трагедії. У кожній автівці до медичних закладів везли по п’ять, шість, сім постраждалих. У лікарнях наші колеги вже були готові надати необхідну медичну допомогу, оскільки між швидкими і ними було організовано взаємодію, тож лікарі заздалегідь знали, з якою травмою або пораненням надходить постраждалий. Так, ми не знали, чи повториться обстріл, але перед нами стояла задача врятувати якомога людей. З початку російської агресії весь наш колектив брав активну участь у допомозі та евакуації поранених по всій області, тому жодна людина не відмовилася їхати на допомогу постраждалим після обстрілу "Східного"!

За словами Андрія Кононова, всіх постраждалих і загиблих було виявлено в перші дві години після обстрілу. Всього тоді було поранено 93 особи, з них 81 людину було госпіталізовано. 24 січня 2015 року під артилерійськими ударами терористів загинули три десятки людей, зокрема дві дитини…

Источник: dn.depo.ua

Новости портала «Весь Харьков»